POESIE




КОСМОГОНІЧНА ПОЕЗІЯ		POESIE COSMOGONIQUE
Тому в українській «пісні пісень», яка сполучує людські голоси із янгольськими хорами, тому в «Колядці» субтильніють лінії й кольори: аджеж ідеться тут - єдиний раз в рік (а чи взагалі єдиний раз в історії) про передання «доброї новини» всепрощення; але й тут при народинах заповідь смерти (як у випадку кожної людини), але смерти хресної, з якої зродиться вічне життя. І пливе по предвічних антенах «Добра новина» піснею, - на тисячоліття перед винаходом радіомовлень ... Доповненням пісні е завжди ритм і танок, і тому в Терзіева — поруч із космічними піснями, є і космічні танки. Глядім на його два «весілля», виставлені обабіч центрального образу: чи не могли б вони бути доброю ілюстрацією до «Соняшних клярнетів» раннього Тичини із його «я», коли він у танці стає космічним рухом... Хоч у Терзіева не видно постатей, але є і танок і рух, видно розмах в елеґантних лініях. Вітряком кружляють ноги й руки серед сонць і планет у безмежжі, що їх зпереду й ззаду обіймає віщуванням місяцьновик і, дозвольте неологізм, тут дуже на місці - «старик», як доповнення до цілости, як символу вічности роду, що йому при любові не може бути переводу. Тому на другім образі лелеки злітають на хатину молодят, яких зариси облич так щільно злилися разом, що розділено видно тільки палкі уста. І щойно тоді, коли народжується правдива любов - любов поза смерть, людина може сприйняти світ, всесвіття, Бога, якому ставить храми, які поблагословлять молодят на дорогу, і в яких охристять їх нащадків. А з церкви й церковної дзвінниці мелодіями лине у світ радісна вістка про щастя молодят. Терзіев, як більшість українців, - ілюзіоніст; в тому сила його мистецтва, яке підносить, сповняє вірою, оптимізмом, а також випростовуе спини, дає віру й бажання йти проти течії. Але у тому наша слабість, слабість нашого життя: Задивлені у зорі, ми часто втрачаємо ґрунт під ногами. Тому така важка наша історична доля, - алеж проте, - може саме тому при нашій важкій історичній долі при «битому шляху» ми змогли утриматися, як нація, не зважаючи на століття лихоліть, на доби «руїн» і катастроф. Це ж основний лейтмотив нашої цілої історії і культури, яка виросла й розвивалася на трагедії й розпачі, не втрачаючи ніколи непорочности білого дерева серед фіялкової глибокої ночі, білого квіту калини, почервонілого у кривавих ягідках. Звичайно, при включуванні Терзіева у процес розвитку нашої культури не сміємо забути згаданого історіософічного моменту, але сьогодні при його першій індивідуальній виставці в нас радість із творчости сина української землі із його сном української ночі, із багатством українського чорнозему, постійно вкриваного колоссям під голубим небом. Може таки та сила української землі збереже нас від розпачі, що так часто випливає з «межових ситуацій», які спричинює наша надто вже м'яка вдача ілюзіоністів, які з очей гублять реальну дійсність і справжнє життя. Сповнені віри у Добро і Красу, що зачаровує, ми автоматично віримо у справедливість, затрачуючи з очей у надмірнім довір'ї до інших (із бажанням всепрощення) небезпеки, які несе ціле довкілля у «добу жорстоку мов вовчиця». Звичайно, мистцям жити без ілюзій неможливо, - зокрема українським мистцям, все таки загроз не треба забувати. Це як загальне зауваження, і аж ніяк не лише до Терзіева. Алеж сьогодні - у радісний для мистця вечір радо даємо себе втягнути у настрій казки, що пливе із поезії його зачарованої Десни і його космогонічних видив. Тому відкриваючи наш вечір, хочу маестрові побажати, щоб ми були йому добрим прологом до його праці й життя, щоб ми відкрили шлях для його живопису до дальших виставок, але теж світових ґалерій, не говорячи вже про доми наших колекціонерів у діяспорі. І хочемо побажати, щоб Терзіев полонював нас усіх Красою до змагання за Добро, щоб дійти до Правди у любові й справедливості!	Daher verfeinern sich die Linien im „Lied der Lieder", dem „Weihhachtslied", das menschliche Stimmen und Engelchöre vereint: Wird hier doeh zum einzigen Mal im Jahr (oder in der Geschichte überhaupt) die Frohbotschaft der Allvergebung verkündet; doch schon bei der Geburt kündigt sich wie für alle Memdien der Tod an, jedoch der Kreuzestod, aus dem das ewige Leben geboren wird. So fließt über uralte Antennen die gute Kunde im Lied, Jahrtausende vor der Erfindung des Rundfunks... Das Lied ergänzen stets Rhythmus und Tanz, und so finden wir bei Terzieff neben kosmischen Liedern auch kosmische Tänze. Betrachten wa" also seine beiden „Hochzeiten": Wären das nicht gelungene Illustrationen zu den „Sonnenklarinetten" des jungen Tycyna mit seinem „Ich", das im Tanze zur kosmischen Bewegung wird?... Bei Terzieff erkennt man zwar keine Gestalten, dennoch gibt es hier Tanz und Bewegung, Schwung und Rhythmus in den eleganten Linien. Arme und Beine kreisen wie Windmühlen zwischen Sonnen und Planeten im endlosen Raum, vorne und im Hintergrund mit der Weissagung des Neumondes umrahmt und - der Neologismus ist hier sehr angebracht - vom „Altmond" als Vervollständigung des Ganzen, als Symbol für die Unsterblichkeit des Menschengeschlechts, das sich durch die Liebe erhält. Daher senken sich auf demanderen Bild Störche auf das grüne Hausdach der Jüngvermählten, deren Gesichtszüge so eng ineinander verflossen sind, daß nur die leidenschaftlichen Lippen voneinander getrennt zu erkennen sind. Und erst nach Entstehen der wahren Liebe, einer Liebe bis über den Tod hinaus, vermag der Mensch die Welt und das Weltall zu begreifen, und auch Gott, dem er Kirchen errichtet, in denen Jungvermählte den Segen auf ihren Weg erhalten und ihre Nachkommen die Taufe. Aus der Kirche und ihrem Glockenturm verbreiten Melodien die frohe Kunde vom Glück des jungen Paares... Terzieff ist, wie die meisten Ukrainer, ein Illusionist; darin liegt die Kraft seiner Kunst, die uns erbaut, mit Glauben erfüllt, mit Optimismus, aber auch Hindernisse glättet, Zuversicht verleiht und den Willen, um gegen den Strom zu schwimmen. Doch darin liegt auch unsere Schwäche, die Schwäche unseres Lebens: Beim Griff nach den Sternen verlieren wir oft den Boden unter den Füßen. Daher ist uns ein so schweres geschichtliches Los beschieden, und dennoch, oder vielleicht gerade deshalb konnten wir als Nation am „geebneten Weg", der die Eindringlinge lockte, überleben, Jahrhunderten des Elends und der Not, Epochen der „Ruinen" und Katastrophen zum Trotz. Dies ist das eigenartige Merkmal unserer gesamten Geschichte und Kultur, die auf dem Boden der Tragödien und Verzweiflung wuchs und blühte, und niemals die Unschuld des weißen Baumes inmitten einer tiefblauen Nacht verlor, die Unschuld der weißen Blüte des Schneeballstrauchs, die sich zu blutigen Beeren rötete. Bei der Einbeziehung Terzieffs in den Entwicklungsprozeß unserer Kultur durften wir diesen geschichtlichen Aspekt nicht übergehen, doch heute, bei seiner ersten individuellen Ausstellung, erfüllt uns zunächst die Freude über das Werk eines Sohnes der ukrainischen Erde mit seinen Träumen von ukrainischen Nächten, dem Reichtum der ukrainischen Schwarzerde, von goldenen Ähren unter hellblauem Himmel bedeckt. Vielleicht bewahrt uns die Kraft der ukrainischen Erde vor Verzweiflung, die so oft in „Grenzsituationen" aufkommt und heraufbeschworen wird von unserem zu weichen Charakter der Illusionisten ohne rechten Blick für die Wirklichkeit und das wahre Leben. Erfüllt vom Glauben an das Gute und Schöne, der uns ins Märchenland zu entführen vermag, glauben wir unwillkürlich an die Gerechtigkeit und verlieren im übermäßigen Vertrauen in andere und im Wunsch zur Allvergebung den Blick für die Gefahren, die von „illen Seiten lauern in Zeiten, „die grausam wie eine Wölfin" sind. Natürlich können Künstler nicht ohne Illusionen leben, vor allem ukrainische Künstler, dennoch darf man die Gefahren nicht vergessen. Dies als allgemeine Feststellung und keineswegs nur auf Terzieff bezogen. Doch heute, an diesem so freudenvollen Tag für den Künstler, lassen wir uns gern. in die Stimmung seiner Märchenwelt versetzen, die der Poesie seiner ver- zauberten Desna und seinen kosmogonischen Visionen entspricht. Mit der Eröffnung des Abends will ich also dem Künstler wünschen, daß er ein guter Auftakt für sein weiteres Schaffen und Leben werde, ihm den Weg zu weiteren Ausstellungen ebne und möglicherweise auch zu bedeutenden Galerien, nicht zuletzt auch zu privaten Sammlern in der Diaspora. Und möge das Schöne in Terzieffs Kunst uns allen Ansporn sein zum Streben nach dem Guten, um in Liebe und Gerechtigkeit zur Wahrheit zu gelangen.