- Die „Verzauberte Desna" ist zuallererst die Erde, wie auch die „Verzauberte Desna" Dovzenkos und seine „Erde" sich einander ergänzen. Die Erde ist überhaupt ein Grundbestandteil der ukrainischen Weltanschauung, und mit dem „ukrainischen Antäismus" beschäftigten sich Dutzende ukrainischer Ethnologen, Essayisten und Publizisten. Der Erde wurden literarische Werke, Lieder, Kompositionen gewidmet, sie ist häufig ein Thema in der ukrainischen Malerei. Doch basi Terzieff ist die Erde keine erstarrte leblose Materie, nicht Ruhe, sondern Wuchs und Bewegung. „Der Wind weht über die reifenden Felder" - das Korn erlangt seine volle Reife und kommt zu seiner Bestimmung, Vollendung. Auf
- einem anderen Bild fast dasselbe „ausreifende Korn", unter der saphirblauen Tiefe des Himmels über einer anderen Landschaft. Reifende Kornfelder ziehen
- sich in ungeahnte Fernen, seitlich von „weißen Masten" gesäumt, Symbolen der fortschreitenden Zivilisation, die dennoch die uralte Erde niemals bezwingen wird. Aus ihr wachsen Ähren, die sich im lauen Winde wiegen und sanft ihr Gebet flüstern: „Wir sind der Leib des Herrn!" ...
-
- Dies sind nicht Sevcenkos bittere Klagen, der auf die Steppengräber unzähliger edelmütiger Kosaken wies und trauerte, „daß dort die Freiheit ruhe!"
- Nicht Marcuks tragische Grabhügel, die unendliche Kreuze aus Jahrhunderten bergen sowie die zerstörte Keimzelle des Lebens, - das zerschlagene Ei, aber
- auch einen zweiten, verborgenen Keim, unversehrt, - ein gerettetes Ei als Symbol der Wiedergeburt. Kalynecs Paläste und Kirchen von Halyc schlafen hier nicht ihren „hundertsten Schlaf", kein „Unkraut durchwächst die Burg des Vergessens".
- Hier reifen die goldenen Ähren unter dem segnenden Blau des Himmels, gleichsam Symbole der ewigen Ukraine...
-
- Vor vielen Jahren rief ich mir im Gefängnis die Geschehnisse des l. Novembers 1918 in Lviv ins Gedächtnis zurück, zur Ablenkung, und schrieb: „Das
- Gold der Herrscherin Sonne auf azurblauem Himmel als Ruhmesfahne über der Stadt". Welch ähnlichen Gedanken finden wir bei Valetatyn Moroz im Gedicht
- „Ukrajina":
|
|
-
Сам художник каже про себе, що він ніколи не мішає красок, щоб вони виразно відділялися одна від одної. В нього гармонія контрастів, а не їх замазування. Ця гармонія контрастів мусить вести до майстерности композиції. Олекса Терзієв презентує в нас сьогодні два цикли: «Зачарована Десна» (із широко задуманої «Антології українського пейзажу») та «Космогонічна поезія», - два цикли, наче з двох різних світів - дійсности та сну, а все ж : об'єднаних насиченістю барв, ритмом ставання, філософічною поставою живописця-поета, що поєднує землю із небом у творчім змаганні до синтези, - до божественного на землі, до людського в космосі...
«Зачарована Десна» — це насамперед земля, зрештою, подібно як «Зачарована Десна» у Довженка йде поруч із його «Землею», як взагалі земля е основною складовою частиною українського світогляду, і про «український антеїзм» писали десятки українських етнологів, есеїстів, публіцистів. Землі присвячені пісні й музичні твори; земля часта й в українськім живописі мистців. Алеж земля у Олекси Терзієва не безрух мертвої матерії, не спокій, а ріст та рух. «Як у полі вітер віє», то одночасно «жито половіє» отже - дозріває, доходить до свого призначення, сповнення.
Майже те саме «половіюче жито» й на іншій картині, під сапфіровою глибиною неба іншого пейзажу. Безмежні, достигаючі лани і в недовідомий простір побіч тягнуться «білі стовпи», як символ сучасної цивілізації, яка проте не переможе прадавньої землі із колосками, що під подув вітру ніжно леготом шепочуть свою молитву: «ми е тіло Господнє!» ...
Тут нема глибокої скарги Шевченка, що, вказуючи на степові могили, начинені туго благородним козацьким трупом, жалівся «оце воля спить!» Нема Марчукової трагічної могили із нагромадженими століттями хрестами із розбитим яйцем життя, серед яких однак заховане ще й друге - нерозбите, як символ відродження.
Тут не сплять Калинцеві тереми та храми у Галичі «на сотому боці», не «поросло городище забуття дерном». Тут стигнуть золоті жита під синявою і блатословінням небес, наче символ вічної України...
|
|
